За підтримки FAVBET Foundation
Роман Пашковський народився у 1984 році. Закінчив курс фотографії в Київському національному університеті культури і мистецтв у 2008 році. Починав працювати в комерційній фотографії, однак бажання експериментувати з жанрами, формами і контекстом привело до Школи Віктора Марущенка, яку закінчив у 2013 році. Відтоді працює із соціальним пейзажем, інтимним портретом, а також концептуалізованими зйомками на замовлення.
Наприклад, Роман Пашковський представляв свої роботи на персональних і групових виставках: “Вгору” (готель Radisson у Києві, 2009), Crimea Dreams (Французький інститут в Україні, 2014), MirArt (аеропорт “Бориспіль”, 2015), групова виставка у приватній галереї в Женеві, Швейцарія (2015), Kyiv Art Week (БЦ “Торонто-Київ”, 2017), Gallery 48 (Київ, 2017). Окремі роботи Романа Пашковського також представлені в приватних колекціях.
«Код незламності: реальні історії сучасних героїв». FAVBET Foundation підтримує героїв, які почали життя заново завдяки спорту
Поміж нами живуть люди, які щодня не можуть користуватися найпростішими речами. Вони існують за бар’єрами нормального життя, яке повинен мати кожен. І відчувають себе непотрібними. Страшно, що таких людей тисячі. Міська інфраструктура не пристосована до їх базових потреб, їм складно поїхати на відпочинок чи навіть у кіно, їх не хочуть брати на роботу, вони прив’язані до супроводжуючих. Люди зі спеціальними потребами — пенсіонери, жінки, літні люди, батьки з дітьми. Звичайні люди, здавалося б. Однак, прийшов час розповісти про них усій країні. Підняти проблематику, що із соціальної сфери вже давно зробила крок у сферу культурну. Знести бар’єри, що ускладнюють існування у спільноті та змушують відчувати себе непотрібними. Досягти головної мети і зробити безбар’єрність суспільною нормою, а не новою довгостроковою стратегією. На жаль, у нашій країні є багато різновидів безбар’єрності.
Фізична безбар’єрність передбачає доступність будівель, інфраструктури і громадського транспорту. Спортивна — дає вільний доступ до спортивних майданчиків та спеціальних програм, розвитку спортивних об’єднань. Цифрова — робить доступ до цифрових послуг вільним, суспільна — мотивує залучати більше жінок до політичних процесів і активно включати усі верстви суспільства у життя громадськості.
Саме тому Photo Kyiv 2021 цього року піднімає важливу проблему безбар’єрності для людей, які не впали духом, а продовжують займатися спортом, здобувати нові професії, знаходити однодумців та надихати тисячі таких, як вони.
FAVBET Foundation — молодий, але амбіційний благодійний фонд міжнародної компанії FAVBET – представляє експозицію «Код незламності: реальні історії сучасних героїв». Це історії людей, які навчилися жити заново та відродилися у новій для себе стихії спорту.
Ще вчора вони були керівниками, дизайнерами та підприємцями, але обов’язок привів їх на фронт, де вони втратили найцінніше — своє здоров’я. Але не здалися, не зламалися. Через біль, наполегливість та величезну роботу над собою колишні військові стали ще сильнішими. Сьогодні вони зросли до професійних спортсменів і представляють Україну на «Іграх нескорених» — міжнародних спортивних змаганнях у паралімпійському стилі для ветеранів.
Відомий фотограф Роман Пашковський передав у своїх фотографіях 9 історій становлення героїв, серед яких: Іван Лепеха, Артем Лукашук, Юлія Паєвська, Максим Єрмохін, Сергій Прядка, Родіон Сітдіков, Олександр Зозуляк, Дмитро Афанасьєв, Павло Ковальський. Їх історії непередбачувані та різні, але водночас однакові, адже об’єднані червоною лінією, яка робить їх сильнішими разом. Нескореними.
Іван Лепеха
Хлопець з Рівного, отримавши важку травму хребта на передовій, став на ноги завдяки наполегливим тренуванням з плавання і дійшов до збірної України на Іграх Нескорених.
Іван пішов служити добровольцем у 2014 році. До 2015-го воював у складі батальйону «Айдар». Саме тоді він зазнав складної травми. Ветеран не упав духом і вирішив відновитися завдяки заняттям спортом. Плавання дало спортсмену «нові ноги», а складнощі — нові сили перемагати у спорті та у внутрішній боротьбі. Раніше хлопець не плавав взагалі.
У 2019 році Іван дійшов до тренувань у збірній «Нескорених» і мав представляти Україну у Гаазі, але змагання перенесли через пандемію. Проте азарт хлопця лише набирає обертів. Він надихається кожним заняттям та своєю родиною — сином та дружиною.
Артем Лукашук
Хлопець з 2013 року служив за контрактом у 25 Окремій Повітряно-десантній бригаді і з початком війни відправився у найгарячіші точки фронту. У 2014 році бригаду накрило артилерією, але Артему вдалось вижити. Але він отримав тяжку контузію головного мозку, а праву стопу пошкодило уламком, в результаті — атрофія м’язів.
Спорт надихнув Артема на новий шлях та перемоги. У 2016 році спортсмен створив футбольну команду в Черкасах. Також він допомагає ставати на ноги таким, як він сам: хлопець завідує відділенням реабілітації для учасників бойових дій при Управлінні сім’ї, молоді та спорту Черкаської облдержадміністрації.
Шлях до збірної «Нескорених» був непростим. У 2017 році спортсмен потрапив до резерву команди, а зараз дійшов до
основного складу. Крім спорту його надихає сім’я: «Якщо я виборю медаль, то хочу, щоб її одягли не на мене, а на сина.
Це буде для нього пам’ять на все життя».
Юлія Паєвська
Народний герой України, із сім’ї військових, спортсменка аж до самих кісток, сильна духом жінка рятує життя та душі та фронті.
Спорт завжди був у житті Юлії. З дитинства займалась плаванням, потім вивчала айкідо у найвідоміших майстрів, 20 років викладала і готувала спортсменів у айкідо, до війни мала досвід надання домедичної допомоги після ДТП і спортивних травм. Майдан змінив життя Тайри — вона надавала допомогу пораненим під час Революції гідності. Пізніше навчала тактичній медицині, а згодом поїхала на фронт, щоб допомагати там як парамедик і викладач тактичної медицини.
Юлія створила і керує добровольчим медично-евакуаційним підрозділом «Ангели Тайри», мала 2 роки контракту у лавах ЗСУ, служить нарівні з чоловіками і впевнена, що на війні стать не має значення. З початку війни вона врятувала понад 600 бійців і більше 10 000 осіб навчила тактичній медицині. Юлія має чимало травмувань, набутих на фронті, кілька контузій, і у 2018 році їй зробили операції по заміні кульшових суглобів (два ендопротези).
Тайру мотивує нескінченна любов до України та спорт. Юлія впевнена, що заняття загартовують дух та виховують особистість. Єдина жінка у збірній «Нескорених» прагне здобути нові перемоги та надихнути співвітчизників.
Максим Єрмохін
«Після травми ти усвідомлюєш, що твоє життя повністю змінюється. Це непросто, але потрібно завжди пам’ятати, що усі обмеження в голові.»
Максим втратив ногу у 2018 році під час виконання завдання на війні у Донецькій області. Далі були численні операції, хлопцю виготовили протез. Ветерана підтримували товариші, дівчина, близькі, гумор та нова для нього стихія — біг на спортивному протезі.
Спортом продовжив займатися майже одразу після поранення. Результати наполегливих тренувань прийшли у нових досягненнях — хлопець дійшов до збірної України Ігор Нескорених та Warrior Games, здобув золото на міжнародному турнірі з веслування British Virtual Rowing Championship та срібло на міжнародних онлайн-змаганнях з бігу на 1 км. Нині спортсмен готується до фінальних змагань «Нескорених» у Гаазі та змагань Warrior Games в Орландо.
Сергій Прядка
Ветеран зі стальними принципами та силою духу, втратив на передовій ногу, у візку дійшов до володіння чотирма видами спорту на професійному рівні.
На війні чоловік зазнав нищівної травми: у 2017 році отримав поранення під час евакуації на Світлодарській дузі від прямого попадання протитанкової керованої ракети.
Сергій почав тренуватися, спочатку на візку. Саме тоді почав змагатися у Іграх Нескорених. Але швидко зрозумів, що хоче і може більше. Спортсмен пересів на коня, а потім почав займатися кросфітом. Він єдиний ветеран, який займається кінним спортом і досяг значних результатів.
На участь у збірній «Нескорених» спортсмена підштовхнув жарт друзів, які сказали: «Або подавай заявку на Ігри Нескорених, або пиши у Facebook, що ти слабак». І от чоловік готується до виступу, та ще й у чотирьох категоріях: біг на візках, веслування, метання дисків і штовхання ядра. Крім спорту спортсмена надихають заняття з дітьми, тому він створив вітрильну школу «Козацькі вітрила» і планує розвивати також цей напрям.
Родіон Сітдіков
Родіон завжди тримав Україну в серці. З 2014 року воював за неньку, у 2019-му у нього виявили онкологію, але через зусилля та наполегливість він зміг відтворити себе у спорті.
Чоловік народився у Сибіру, проте все своє свідоме життя був українцем. Отримав освіту в Україні, одружився з українкою. Після Майдану патріот залишив посаду голови правління українсько-данської меблевої фабрики в області та пішов стрільцем-добровольцем на фронт.
У 2015 році чоловік пережив значну втрату зору, слуху, контузію, дві пухлини в голові. Родіона комісували додому, навіть попри те, що йти він не хотів.
Чоловік почав займатися спортом, бігав спочатку 100 метрів, згодом — 10 км. Самостійно сконструював багатофункціональний тренажер, щоб прийти у форму. Завдяки заняттям спортом його здоров’я покращилося, хвороба відступала. На відборі до «Нескорених» Родіон взяв срібло в штовханні ядра. Він щодня доводить собі та світу, що незламність духу творить дива.
Олександр Зозуляк
Колишній приватний підприємець, який вцілів у двобої з танком на передовій, а згодом здобув золото у Національних відбіркових змаганнях ветеранів і став срібним призером на Іграх нескорених у 2018 році у Сіднеї.
З початком війни Олександр одразу відправився на фронт, де бій за Дебальцеве виявився доленосним. У сутичці з танком окупантів Олександр опинився під ним. 37-річний чоловік бачив, як гігантська махіна вганяє його руку і ногу в землю. Гусениця проїхалась по ньому двічі. Отримав численні переломи рук, ребер, тазу, лівої ноги, порване тіло — його стан був невтішним. Розтрощену танком руку довелось ампутувати.
Зараз Зозуляк вправно стріляє з лука з протезом. На відборі до збірної Ігор Нескорених у 2017-2018 роках він показав найкращий результат з велоспорту і здобув золото. Зцілений спортом чоловік запевняє, що живе повноцінним життям: «Спорт для мене — це стиль життя. Нині я навіть у кращій фізичній формі, ніж до поранення. Постійно рухаюсь, розвиваюсь і вдосконалююсь».
Дмитро Афанасьєв
Патріот пристрасний боєць, який підняв своє юнацьке захоплення стрільбою з лука на новий вищий рівень.
Дмитро був кадровим військовим і з початком війни одразу відправився виконувати свій обов’язок — обороняти Батьківщину. У 2014 році поїхав на Схід, а потім до Маріуполя. Саме там військовий отримав вогнепальне поранення у живіт.
Після травми чоловік вчився заново дихати, їсти, ходити. Згодом знову відправився на фронт, уже як штабний офіцер. Спорт допомагає йому відновлювати власні сили. А ще дає можливість закрити давній гештальт. У шкільні роки військовий пробував займатися стрільбою з лука. Сьогодні ж Афанасьєв виводить власний рівень володіння спортом на професійний рівень.
Павло Ковальський
Стрілець, веслувальник, має позивний «Паштет». Попри закриту черепно-мозкову травму, дійшов до збірної «Нескорених».
Хлопець героїчно обороняв країну фактично з початку війни. З весни до осені 2014 року виконував бойові операції у 51-й бригаді оборонного та штурмового типу на Сході. Згодом перейшов до окремого батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. У 2015-му під ворожими кулями отримав закриту черепно-мозкову травму під час прямих танкових атак та ворожих артобстрілів у ході активної фази боїв за Дебальцеве.
Діагноз лікарів був безрадісним — серйозна контузія, тотальне виснаження організму, а також протрузії по всьому хребту. Медики заборонили займатися спортом, сказавши, що максимальне навантаження на руки може бути не більше, ніж кілька кілограмів.
Ковальського надихнув товариш: «Вадим на чотирьох протезах пробіг потрібну відстань швидше, ніж я зі здоровими кінцівками. Так у мене з’явилася внутрішня мотивація». Спортсмен потрапив до збірної, хоча й не з першого разу. Тепер він націлений на важку працю і перемогу.